Головна | Реєстрація | Вхід | RSSП`ятниця, 22.09.2017, 22:36

    Сайт Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Меню сайту
-->
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 32
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Батьківщина

Хмелівська сільська рада
  03.06.2015, 09:27
 
 

   

 

 

   

«Там, де чисте дзвенить джерело

Й верби віти в ставочках купають,

Там розкинулось наше село,

          Що Хмелівкою всі називають»

    Дяченко Олексій Олександрович – сільський голова

Загальні відомості про Хмелівську сільську раду

Дата утворення: 27 листопада 1984 року.  

Площа: 6378 га.

Місце знаходження: розташоване на південному сході Краснопільського району Сумської області.

Адміністративне підпорядкування:  за 12 км від районного центру смт. Краснопілля, від обласного центру м. Суми – 55 км, найближча залізнична станція смт. Краснопілля за 14 км.

Сільських населених пунктів: 4 (село Хмелівка, село Лозове, село Веселе, село Виднівка).

Чисельність населення: 749 чоловік.

     Веселе – село, що входить до складу Хмелівської сільської ради. Відстань до районного центру смт Краснопілля  -  15 км

      Засноване на річці Дерновій, до складу села увійшли села Мала Весела і Велика Весела. У 1773 році налічувало 179 жителів. Відомо,  що в 1862 році в селі діяла гуральня, яка давала великі прибутки на той час. Нині населення села Веселе складає 122 осіб, домогосподарств - 40.

      Виднівка– село, що входить до складу Хмелівської сільської ради. Відстань до районного центру смт Краснопілля  -  17 км. Село відоме з початку УІІІ століття. Відомо, що в 1740 році в селі був збудований Іоанно-Предтечінський храм.  Відомо також, що при  храмі було в 1836 році 1172 парафіян  (564 чоловіків  та 608 жінок). До парафії відносились села Мала Весела  і Велика Весела. Існувала і школа грамоти. У 1850 році населення села Виднівка складало 1370 жителів. За визволення села Виднівка, в серпні 1943 року, старшому лейтенанту Жукову Івану Федоровичу , командиру  гармати 868 – го  винищувального артилерійського полку Резервного фронту, присвоєно звання Героя Радянського Союзу за вміле керівництво гарматною обслугою 21 вересня 1943 року. На жаль в наш час село йде до згасання, станом на 01.01.2013 року в селі налічується 12 дворів, в яких проживає  22 осіб.

      Лозове – село, що входить до складу Хмелівської сільської ради.  Відстань до районного центру смт Краснопілля  -  16 км. Розташоване на лівому березі  річки Дернова.   Раніше мало назву - Попівка.    Існування села відоме також із середини УІІ століття.  До складу села ввійшли хутори Новоселів , Хутір, Кардашів. Населення села в  1930 році  складало  приблизно до 650 чоловік. Лозове –  батьківщина Героя Радянського Союзу Лебеденка Івана Максимовича, 1921 року народження, гвардії капітана. Звання  Героя  йому присвоїли за уміле командування  дивізіоном,  знищення 4-х дзотів, семи кулеметних гнізд, двох гармат, мінометної батареї ворога при форсуванні ріки Західна Двіна 12 липня 1944 року. На  01.01.2011 року в Лозовому залишилося 28 двори, в яких проживає 77 особи.

Село Лозове – батьківщина Героя Радянського

  союзу  Лебеденка Івана Максимовича, 1921 року

  народження, гвардії капітана. Звання Героя йому

  присвоїли за уміле командування дивізіоном,

  знищення 4-х дзотів, семи кулеметних гнізд, двох

  гармат, мінометної батареї ворога при форсуванні

  ріки Західна Двіна  12 липня 1944 року.

Лебеденко

Іван Максимович,

Герой Радянського Союзу

 

 

 

 

 

За переказами, село Хмелівка виникло у другій половині ХУІІ століття в дуже красивому місці, на пагорбах посеред лісів. Спочатку це був невеликий хутір, який називався за прізвищем його засновника – козака Хмеля. Згодом біля хутора з’явилися невеличкі хутори - Развівка, Просіки, Бесарабів. Ці відомості підтверджують і матеріали з особистого фонду історика-краєзнавця Косарєва Андрія Григоровича:

       «У 1676 році по царському указу службова особа Краснопілля – Осадчий на прізвище Вовченко роздавав землі Краснопільським козакам за їх заслуги у вічне і потомственне володіння ... У кінці Бабачинського Яру і початку річки Баби, або Тонкої, Краснопільський козак Хмель одержав ділянку землі, на якій заснував хутір, що дістав назву Хмелівка.

       На схід від Хмелівки Краснопільський козак Резвін одержав земельну ділянку і заснував хутір Резвівка. На захід від Хмелівки Краснопільський козак Посіка, одержавши ділянку землі, заснував хутір Просіки».  

       Ось тільки про Бесарабів хутір у матеріалах фонду не має жодної згадки. За спогадами старожилів села Хмелівка, цей хутір виник набагато пізніше від трьох вищеназваних хуторів. Назва хутора ймовірніше походить від імені першого поселенця.

       Спочатку це були  невеликі хутори розташовані в дуже мальовничому місці, на пагорбах посеред лісів – хутори Хмелівка, Басарабів і Рязвівка, а хутір Просіки розкинувся по обидва боки Малого Просічанського ставу.  Пізніше, вони стали складовими частинами села Хмелівка.

       Повз хутір Хмелівка, у витоках ріки Тонкої проходив відомий Сагайдачний шлях. Шлях і справді був відомим, бо був він разом з Бакаєвим артерією, що сполучала південь Київської Русі з північною її частиною, а згодом з Московською державою. Також цим шляхом рухались і нападали на мирне населення татари. У 1618 році Сагайдачним шляхом прямував зі своїм козацьким військом до Москви славнозвісний гетьман       П. Сагайдачний, з того часу і називали на честь гетьмана. Його існування підтверджує знахідка старовинного уламка шаблі під час будівництва сучасної дороги поблизу Хмелівки. Цим шляхом проходили каравани купців з дорогими товарами, ним курсували ватаги грабіжників, деякі з них проживали і в Хмелівських хуторах.    

       Під час Північної війни Сагайдачним шляхом з руських міст і сіл за наказом царя Петра І рухалися полки під Полтаву.  

       Заселення території,  де розташоване село Хмелівка, вірогідніше, відбулося ще  в стародавні  часи, бо в урочищі Ростаковому (названий на честь колишнього власника землі) можна й зараз знайти уламки гончарного посуду черняхівської культури, напевно тут існувало якесь поселення, але точних відомостей  про це немає.  

       Про бойове минуле місцевості яскраво свідчить знахідка скіфського періоду - залізний кинджал, знайдений у 1980 році під час польових робіт. Кинджал - типовий акинак довжиною 29,1 см. Меч оздоблений масивним перехрестям, нервюрою, нині зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї.

                                                                       Скіфський меч - акинак

Про ранні часи Хмелівки відомостей мало. У 1773 році населення складало106 осіб (52 чол., 54 жін.). Жителі Хмелівських хуторів крім звичної селянської роботи, займалися ремеслами й промислами. 

Широко було розвинено гончарство, посуд виготовляли на гончарному крузі, а потім обпалювали у спеціальних печах. Залишки однієї з таких печей було знайдено під час риття котловану під  водопровід у 1982 році. Піч склада­лася з двох частин: великої – очагу і малої – горнила, розділених козлом – стіною з отворами для проходу диму і нагрітого повітря. Округле склепіння печі (клобук) теж мало отвори для виходу пари. Посуд у горнилі ставили рядками, між якими були глиняні перегород­ки – рачки, а решту простору засипа­ли уламками битого посуду. Виготовляли переважно побутовий посуд: миски, полумиски, глечики та дитячі іграшки (баранці, півники).

     

 

   Одним з найбільш поширеніших був деревообробний промисел, за допомогою випа­лювання та видовбування (вирізуван­ня) виготовляли кадовби (великі діжки для зберігання зерна),  жлукти (для зоління білизни), ступи, ложки. При виготовленні ложок, ополоників викори­стовували дерево берези, липи, груші. Відомим в селі бондарем був Брижик Федір, який славився виробництвом з дерева добротних діжок, бочок, відер, колес до возів, ярем для волів. Його син Брижик Тимофій Федорович був знаним теслею, разом з Бондаренком Пилипом Павловичем, Довгополом Іллею Артемовичем, Парченком Олексієм Григоровичем вони збудували не одну хату на Хмелівці та в прилеглих селах. Хмелівські теслі мали справу з крупномірною обробкою деревини. За допомогою пили й сокири вони розпилювали й обтесували колоди, долотом і стамескою робили в них продовжні й поперечні пази, а по кінцях — кутові зарубки. При зведенні будівель 

використовува­лись також свердла, струги, шнури для вивірення вертикалі, планки-аршини тощо. Часто виконували й столярні роботи: виготовляли й встановлювали віконні рами, наличники, також виготовляли хатнє начиння – столи, лавки, ослони, скрині. 

    Також селяни займалися селітроварінням буртовим способом, в селі було 88 бурт, сировина - селітра використовувалася для виготовлення пороху. Розвивалося млинарство і виготовлення цегли, продукція, на відміну від селітроваріння, йшла виключно на потреби села. 

 

 

Родини Білогурів та Голубцових славилися вмінням шити чоботи з волової та конячої шкіри, ботинки, черевики, в селі й досі пам’ятають Білогура Василя Івановича, Голубцова Василя Степановича та Голубцова Григорія Степановича. Дерев’янченко Костянтин  та Підопригора Андрій Олексійович були славними ковалями, виготовляли    підкови, скоби, засуви, залізні обручі для діжок та інші речі.

        

                                Ялові чоботи                                             «Підножка» - пристрій для знімання чобіт   

   

Дерев’янченко Костянтин та Підопригора Андрій Олексійович були славними ковалями, виготовляли підкови, скоби, засуви, залізні обручі для діжок та інші речі.

        Невід’ємною частиною домашніх занять кожної селянської сім’ї була обробка рослинного волокна – льону, конопель. Здебільшого цим займалися жінки та дівчата. Льон вважався кращою сировиною, ніж коноплі, однак сіяли його у нашому краї мало, оскільки він потребує значної кількості вологи. Льон і коноплі спочатку вимочували  у воді, потім сушили на сонці,тіпали, м’яли на бительні й на завершення терли на терниці. Готове прядиво складали у куклу, з неї микали мички, котрі вичісували дерев’яною гребінкою. Випрядені нитки змотувалися на мотовило т. д. Пряли на веретені й на прядці. Тканину ткали на кроснах – це найпростіший і найдавніший горизонтальний ткацький верстат.

     Слід відзначити естетичне почуття селян, які прикрашали всі речі, що ними  виготовлялися. За допомогою художньої різьби, фарбування прикрашалися дуги, ярма, мисники, особливо скрині для збереження посагу наречених; розмальовували посуд; прикрашали печі рослинним орнаментом; для 

фарбування пряжі користувалися найрізноманітнішими місцевими рослинними і тваринними барвниками (березова і вільхова кора, лушпиння цибулі, материнка, сік бузини і т.д.).

       Здавна  було  поширене  вишивання,   вишивкою оздоблювали одяг  (сорочки,  очіпки,  хустки,  кожухи,  свити), інтер’єрно-обрядові тканини (рушники, наволочки, скатерки, божнички). Вишивали «гладдю» та «хрестиком», переважно червоними та чорними нитками.   

         

       З розвитком капіталістичних відносин невеликі виробництва не витримали конкуренції з більш могутніми. Частина жителів – нащадки козаків-засновників хуторів – були державними селянами, мали власну землю, яку мали право продавати, передавати у спадок і т.д.

          У 40-х роках ХІХ століття в селі Хмелівка існував орган загальноселянського управління – сільське правління, яке складалося із сільського  старшини, старости та збирача податків. Сільське правління займалося збиранням податків, питаннями землекористування, підтриманням порядку в селі та прилеглих хуторах. У 1914 році Хмелівським сільським старостою був Ягор Артемович Брижик. Сільське правління було ліквідовано у 1917 році.

      

На початку ХХ століття хутори Хмелівка і Бесарабів утворили єдине село Хмелівка. У 1918 році в селі Хмелівка та прилеглих хуторах Просіки і Рязвівка  було встановлено радянську владу. У 1929 році розпочалася колективізація. Протягом 1930-1935 років було створено три колгоспи: Хмелівка – «Калініна», Просіки – «2-га П’ятирічка»,  Рязвівка «Хрущова». 

       Не оминув наш край і голодомор 1932-1933 років. За встановленими даними 41 житель села Хмелівки не пережив ті страшні роки.

       Із перших днів Великої Вітчизняної війни більше 100 хмелівчан добровільно пішли на фронт. Під час окупації жителі села допомагали радянським воїнам, які потрапили в оточення. У жовтні 1941 року п'ять командирів Червоної Армії,  які виходили з оточення, знайшли собі тимчасовий притулок у хаті жительки Хмелівки Півень Марії Степанівни. Населення допомагало й утікачам із фашистського полону.  Брижик Химка Марківна в 1942 році деякий час тримала в себе трьох таких людей - виснажених і хворих, доки  вони підправились і пішли за лінію фронту.  Жителі хутора Просіки  у  1942 році переховували у себе 4  втікачів, які також пішли за лінію фронту. Понад 250 жителів села боролися проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах, 107 із них за бойові заслуги були нагороджені орденами і медалями, додому не повернулося 195 чоловік.   

   

                                                                                                     

                                                                                           Парченко Іван Олександрович   (1920-1942) –

                                                                                                 один із безвісти пропавших в роки

                                                                                                          Великої Вітчизняної війни.  

 

На початку 60-х років хутори Просіки і Рязвівка було приєднано до села Хмелівка. У 1950 році колективні господарства об’єдналися в один - колгосп «Калініна», у січні 1959 року до його складу приєднався колгосп «Перемога» (с. Чернеччина, Виднівка), а в лютому 1970 року - колгосп «Чкалова» (с. Лозове, с. Веселе).

                                           На току колгоспу «Калініна», 1959 рік                      

У 1963 році колгосп названо на честь першого космонавта  імені Ю. Гагаріна. За високі виробничі показники орденом Леніна та орденом Трудового Червоного Прапора було нагороджено бригадира тракторної бригади Сліпньова Анатолія Кузьмича, тракториста Близнюка Петра Даниловича, тракториста Деревянченка Івана Олександровича, орденом Трудового Червоного Прапора - комбайнерів Зеленського Івана Павловича, Шепотько Леоніда Івановича, Білан Олександра Володимировича, Середу Миколу Вікторовича, Брижик Григорія Пилиповича, Білан Івана Петровича, техніка штучного запліднення Зіменко Олену Павлівну, водія - Зеленського Михайла Івановича, бригадира городньої бригади Федоренко Катерину Іванівну, майстрів-операторів свинокомплексу Голубцову Лідію Іллівну, Яковенко Ганну Афанасіївну,  Півень Лідію Степанівну.  Білогур Марія Яківна нагороджена орденами Трудової Слави ІІ та ІІІ ступеня. Загалом за трудові досягнення державними нагородами в різні часи було нагороджено 40 працівників колгоспу ім. Ю. Гагаріна. 

Уславлені працею

                           

   

У 70-80-х роках минулого століття відомими на всю Україну та інші республіки СРСР було подружжя Парченка Дмитра Семеновича та Галини Тимофіївни, яке займалося дослідно-науковою працею на пасіці колгоспу ім. Ю. Гагаріна, були нагороджені державними нагородами, учасники Виставки  досягнень народного господарства СРСР. 

                      Парченко Галина Тимофіївна була нагороджена  орденом «Знак пошани», майстер «Золоті руки», відмінник соціалістичного змагання.

                      Парченко Дмитро Семенович – пасічник колгоспу  імені Гагаріна, у 70-х роках минулого століття займався науковою діяльністю.  За відмінну працю відзначений  Грамотами, дипломами, званням “Найкращий за професією”.

                    Про пасіку подружжя Парченків був знятий науково-популярний фільм Київською ордена Трудового Червоного Прапора  кіностудією науково-популярних фільмів, написані статті в періодичній пресі, інформація про їх  діяльність розміщена і енциклопедичному довіднику «Історія міст і сіл Української РСР».

 

                                          На пасіці колгоспу ім. Ю. Гагаріна 

В 1960 році в Хмелівці було проведено водогін, село було електрифіковано, радіофіковано й частково встановлено телефонний зв'язок. В 1995 році завершено будівництво газопроводу.  Газифіковано 195 житлових будинків. У 90-ті роки минулого століття село значно розширилось,  з’явилися нові вулиці. Зведено багато житлових будинків, магазин, Будинок культури, у 1990 році здано в експлуатацію нове двоповерхове приміщення школи.

   

                                                                                    Кононенко Любов Петрівна- директор школи 

  

    З 1991 по 2013 рік школа випустила 195 учнів, з них Лебеда А. – майстер спорту України з  лижних перегонів, бронзовий призер чемпіону світу з ачербіатлону,  Голубцова І. – майстер спорту України з важкої атлетики,майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу.

   

 

  1. Ахтирцев Микола Іванович – золотий медаліст Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
  2. Білан Алла Іванівна – золота медалістка Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
  3. Коробка (Заєць) Оксана Вікторівна – золота медалістка Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
  4. Садовнікова (Зеленська) Марина Костянтинівна - золота медалістка Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
  5. Мальцев Федір Васильович - золотий медаліст Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
  6. Зеленський Василь Павлович – серебряний медаліст Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
  7. Бордюгов Іван Васильович - серебряний медаліст Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

       З січня місяця 1985 року Хмелівка є центром Хмелівської сільської ради. Їй підпорядковуються села Веселе, Лозове, Виднівка.

        У 2000 році відбулася реорганізація колгоспу ім. Ю.Гагаріна, утворилося три господарства «Журавка», «Чернеччинське», «Хмелівське». На сьогоднішній день на території Хмелівської сільської ради базового господарства немає, землі сільськогосподарського призначення орендуються ТОВ АФ «Семереньки», ТОВ АФ «Суми-Насіння», ТОВ «Чернеччинське», ФГ «Прикордонне», ФГ «Альянс», ФГ «Колос». 

        На території Хмелівської сільської ради розташований Дернівський гідрологічний заказник, в якому охороняється популяція бобрів та знаходяться декілька ареалів первоцвітів: сону-широколистого, адонісу весняного, підсніжник білосніжний, занесених до Червоної Книги України. 

      

Територія Хмелівської сільської ради  являє собою привабливе місце для туристичних зльотів, відпочинків. Одним з привабливих куточків є урочище „Ромашове” та урочище „Ростак”,  які розміщені на схилах ставків під аналогічними назвами.  В урочищі „Ростак” облаштовано місце для пляжного відпочинку.

У 2000 році відбулася реорганізація колгоспу ім. Ю. Гагаріна, утворилося три господарства «Журавка», «Чернеччинське», «Хмелівське».

       Рішенням Сумської обласної  Ради народних депутатів від 22 серпня 1984 року з 27 листопада 1984 року Хмелівка є центром Хмелівської сільської ради. Їй підпорядковуються села Веселе, Лозове, Виднівка.

       На теперішній час у селі функціонують усі об’єкти соціальної сфери. Діє фельдшерський пункт, аптечний пункт, Будинок культури та бібліотека, відділення зв'язку, пожежна частина.

       Працює дитячий дошкільний заклад ясла-садок,  діти шкільного віку навчаються в загальноосвітній школі  І-ІІІ ступенів.

       Охорону громадського порядку  забезпечують члени громадського формування Хмелівської територіальної громади, яке налічує 12 членів та громадський помічник дільничого інспектора.

       Торговельні послуги населенню надають приватні підприємці Гриценко Л.М., Дяговченко С.І.,

 Зеленська К.В., які утримують 3 магазини. Функціонує кафе-бар.

       На сьогоднішній день на території Хмелівської сільської ради базового господарства немає, землі сільськогосподарського призначення орендуються ТОВ АФ «Семереньки», ТОВ АФ «Суми-Насіння», ТОВ «Чернеччинське», ФГ «Прикордонне», ФГ «Альянс», ФГ «Колос». 

         Мальовничі краєвиди Хмелівської сільської ради  приваблюють до себе не лише хмелівчан, а й жителів районного та обласного центрів. На території ради розташований Дернівський гідрологічний заказник, в якому охороняється популяція бобрів, лебедів звичайних. Серед рослин, що занесені до Червоної Книги України даної території знаходяться декілька ареалів первоцвітів: сону-широколистого, адонісу весняного, підсніжника білосніжного. 

       

Робота бобрів                                                                         Бобер звичайний

Село з усіх боків оточують ставки: Хмелівський, Рязвівський, Харитонський, Новий або Ростаків, Малий Просічанський, Кут, Дернова, Озерце, навколо яких ростуть ліси. Багатство природи (різні види риб та водоплаваючих птахів, диких тварин) сприяють активному відпочинку.         Вже більше 50 років існує Хмелівський первинний колектив районної ради Українського Товариства мисливців та рибалок. Очолює колектив Дяченко О.О. У 1998 році первинна організація зайняла І місце в конкурсі на кращу первинну організацію УТМР в Україні і була нагороджена грамотою Всеукраїнської ради товариства мисливців та рибалок.  

  

       Більше 10 років тому місцеві рибалки  створили неприбуткову громадську організацію любителів-рибалок Товариство «Ростак», керівник Брижик М.М. Слава про багатство водойм Хмелівки полинула далеко за межі села, на сьогоднішній день членами ТОВ «Ростак» є жителі районного і обласного центрів, які приїздять відпочивати з сім’ями, порибалити  протягом всього риболовного сезону.   

Славиться Хмелівський край своїми працьовитими й талановитими людьми. Вишивки місцевих майстринь Зеленської Н.І.,  Голубцової П.Ф.,  Бакро Р.І., Дяговченко О.О., Криворученко Л.В.,

Зеленської Г.І., Мартиненко К.В.    були неодноразово представлені на районних та обласних конкурсах. 

     

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Понад 25 років радує своїми виступами 

   на  сільській та районній сценах

       фольклорний колектив «Калина»

       Хмелівського сільського Будинку культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Славним продовжувачем народних традицій є  і фольклорний колектив „Калинонька”  Хмелівської ЗОШ, який був неодноразовим призером районних і обласних конкурсів дитячих фольклорних колективів «Лелеченька».     

Велику увагу Хмелівська територіальна громада звертає на розвиток спорту та спортивного туризму. На базі Хмелівської школи проводяться практичні заняття з основ туризму. Останні шість років шкільний туристичний загін «Хмелівський меридіан» є беззаперечним переможцем районних зльотів з туризму.

Більше 30 років існує футбольна команда «Темп», що бере активну участь у чемпіонаті району  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

Список використаної літератури та архівних документів

  1. Дідоренко Л.Д. Визволення Краснопільщини у 1943 році. – Суми: ПКП «Еллада-S», 2008.
  2. Енциклопедичний довідник «Історія міст і сіл Української РСР».
  3. Книга Пам’яті України. Сумська обл., том 6. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 1995.
  4. Книга Скорботи України. Сумська область. Том 1. – Суми: видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ЛТД. 2003.
  5. Особистий фонд історика-краєзнавця Косарєва Андрія Григоровича.
  6. Публікації в районній газеті «Перемога».
  7. Рагулін В.Ф. Ряснянський край в іменах. – Суми: Видавництво «Козацький вал», ВАТ «Сумська обласна друкарня», 2010.
  8. Сумщина в іменах: Альбом ілюстрацій до енциклопедичного довідника. /Упоряд: В.Ю.Панасюк, В.С.Соколов, В.К.Шейко.  –  Суми: РВО «АС-Медіа»; ВД «Фолігрант»,  2003.
  9. Сумщина в історії України: Навчальний посібник. –  Суми: Видавництво «МакДен», 2005 

Матеріал підготували Брижик Н.І., Слюсарєва О.Б.

 

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites

  • Copyright MyCorp © 2017
    Створити безкоштовний сайт на uCoz